Методична сторінка

УКРАЇНОЗНАВСТВО І ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ

Після розпаду Радянського Союзу з його потужною системою ідеологічного виховання громадян, а особливо молоді, маятник виховного процесу хитнувся в інший бік, і цю справу було цілковито занедбано. Брак виробленої цілісної державної програми національно-патріотичного виховання підростаючого покоління так згубно відбився на значній частині останнього, що компенсувати ці втрати буде важко.

У масовій свідомості патріотизм – це передусім любов до Батьківщини і діяльність на її користь.

Велику допомогу в процесі теоретичного усвідомлення нових тенденцій у вітчизняній педагогічній науці надає вивчення робіт Б.Чижевського, К.Чорної, які в основу патріотичного виховання ставлять національну свідомість та наголошують на усвідомленні безперечної цінності Батьківщини.

З цього погляду національна самосвідомість є невід’ємною складовою патріотизму школярів. З іншого боку, вирішувати проблему формування національної самосвідомості можливо лише у зв’язку з духовним розумінням Батьківщини, тому що «Вітчизна – це дух народу в усіх його виявах і творіннях, а національність означає своєрідність цього духу».

Патріотизм – це  поважливе ставлення до історії своєї країни, свого народу, його традицій,  і продукт історичного розвитку, життєдіяльності багатьох поколінь нашого народу

Комуністична влада впродовж десятиріч усіма засобами силоміць насаджувала так званий радянський патріотизм, але, незважаючи на репресії і голодомори, масові депортації і сталінські концтабори, їй так і не вдалося знищити національний дух українства

Історичний досвід переконливо доводить, що справжній патріотизм не може бути ні наднаціональним, ні позанаціональним. Це явище завжди національне, бо воно – не тільки продукт соціально-історичного розвитку, але й генетико-біологічного, природно-ментального. П. Кононенко, досліджуючи взаємообумовленість таких понять, як національна ідея, нація, націоналізм, аргументовано показав, що останній є виявом патріотизму.

Що означає бути українським патріотом сьогодні?

По-перше – бути свідомим, освіченим, моральним і активним громадянином України, піклуватися про інтереси та історичну долю країни, її міжнародний авторитет.

По-друге – з повагою ставитись до історичного минулого українського народу, до його мови, традицій, звичаїв і обрядів, до героїчних подвигів предків, берегти пам’ять про них. Адже героїзм є найвищим критерієм українського патріотизму і національної свідомості.

По-третє – палко любити Україну, виявляти готовність заради неї на самопожертву, самовіддано захищати її від зовнішніх та внутрішніх ворогів, сумлінно працювати для примноження здобутків української економіки, науки, культури і спорту.

У сучасній системі патріотичного виховання широко використовується досвід видатного вітчизняного педагога-гуманіста В. Сухомлинського. Він вказував на те, що дитина йде до класу в сім років, але бажано, щоб вона вже з п’ятирічного віку перебувала у сфері виховного впливу школи. «Педагогічний колектив школи надає великого значення моральній, патріотичній, інтелектуальній, естетичній обстановці, у якій перебуває дитина віком від двох до семи років, оскільки в перші роки життя в розвитку дитини вирішальну роль відіграють люди, що оточують її, з усім багатством і багатогранністю».

У педагогічній системі В. Сухомлинського значне місце посідає принцип диференційованого та індивідуального підходу до виховання учнів. Отже, найпершим і найголовнішим у патріотичному формуванні особистості, як підтверджує аналіз педагогічної практики видатного дослідника, є засвоєння учнями загальнолюдських норм моралі. Він радив змалку виховувати в дітей чесність, правдивість, доброту й чуйність, любов та повагу до старших. «Добрі почуття своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжуються у праці, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу».

В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючий чинник розвитку суспільства й нації в цілому. Форми й методи виховання базуються на українських народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології.

Концепція національно-патріотичного виховання передбачає створення цілісної системи національно-патріотичного виховання молоді шляхом реалізації таких виховних завдань:

·        забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей;

·        виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки – Герба, Прапора, Гімну України та історичних святинь;

·        сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування духовних та культурних надбань українського народу;

·        формування мовної культури, володіння українською мовою та її вживання як духовного коду нації;

·        формування духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української Держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини;

·        відновлення і вшанування національної пам’яті;

·        утвердження у свідомості громадян об’єктивної оцінки ролі українського війська в українській історії, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України та її громадян від княжої доби, Гетьманського козацького війська, військ Української народної республіки, Січових стрільців, Української повстанської армії до часів незалежності;

·        формування психологічної та фізичної готовності молоді до виконання громадянського та конституційного обов’язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу і розвиток мотивації молоді до державної та військової служби;

·        відродження та розвиток українського козацтва як важливої громадської сили військово-патріотичного виховання молоді;

·        забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, людей похилого віку, турбота про молодших та людей з особливими потребами;

·        консолідація діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, навчальних закладів, громадських організацій щодо національно-патріотичного виховання;

·        сприяння діяльності установ, навчальних закладів, організацій, клубів та осередків громадської активності, спрямованих на  патріотичне виховання молоді;

·        підтримання кращих рис української нації – працелюбності, прагнення до свободи, любові до природи та мистецтва, поваги до батьків та родини;

·        створення умов для розвитку громадянської активності, професіоналізму, високої мотивації до праці як основи конкурентоспроможності громадянина, а відтак держави;

·        сприяння розвитку фізичного, психічного та духовного здоров’я; задоволення естетичних та культурних потреб особистості;

·        виховання здатності протидіяти проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадської діяльності;

·        створення умов для посилення патріотичної спрямованості телерадіомовлення та інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного життя;

·        реалізація індивідуального підходу до особистості та виховання.

Школа повинна розвиватись і крокувати в ногу з поступом життя, шукати нові шляхи оптимізації сучасного патріотичного виховання. Вона має забезпечувати своїм вихованцям можливості розширення особистісних перспектив відповідно до демократичних та плюралістичних тенденцій розвитку суспільства. Проте потенціал школи обмежується матеріальними, організаційними, культурними, технологічними, ідеологічними та іншими суспільними обставинами. Подолати цю обмеженість можна лише через налагодження взаємодії школи з іншими елементами соціалізації – сім’єю, громадою, церквою, засобами масової інформації, виробничими структурами.

Ідею Батьківщини, патріотизму потрібно підсилити ідеологічною складовою, сформувати державно-патріотичну ідеологію у світлі національно-політичної свідомості суспільства. З іншого боку, повинні бути передбаченими й реалізованими конкретні напрямки, шляхи, форми реалізації такої державної програми.

Цінності ідеології державного та патріотичного будівництва мають виразно духовний характер. Адже тільки духовне може компенсувати вплив соціальних суперечностей, глибоко проникати в серця людей, єднати їх у ціле, творити з розподіленого на групи населення людську спільність, розрізнене робити єдиним. Державницька ідеологія, що базується на загальнонаціональній ідеї, має національний характер, в основі її лежать інтереси нації. Консолідація нації й держави створює підґрунтя для виникнення національно-державницького патріотизму, тобто почуття відданості Україні всіх громадян незалежно від національності.

Без почуття патріотизму, як своєрідного кодексу моральних цінностей, історичної пам’яті та ідейно світоглядних принципів, що передбачають всезагальну відданість окремій історичній спільноті, важко уявити процес формування системи інституцій, здатних забезпечити свободу, рівність та громадянську гідність.

Без любові до своєї Батьківщини, без утвердження патріотичної свідомості, ідеї нації як політичної спільноти, об’єднаної історичною долею, державною мовою, інститутом громадянства, без визнання гідності людини й цінності людської особистості як ключового елемента права, без продукування й культивування системи ціннісних орієнтацій загально цивілізованого характеру у сфері не лише культури, освіти, науки, але й економіки та політики, годі сподіватися на динамічну трансформацію української патріотичної молоді в суспільстві.

 Література

1.            Виховання національно свідомого, патріотично зорієнтованого молодого покоління, створення умов для його розвитку як чинник забезпечення національних інтересів України. – К., 2003.

2.            Гонський В. Патріотизм як основа сучасного виховання та ідеології держави //Рідна школа. – 2001. – № 2.

3.            Єрмоленко С. Мова і українознавча свідомість. – К., 2007.

4.            Кононенко П. Національна ідея, нація, націоналізм. – К., 2005.

5.            Кононенко П. Свою Україну любіть... – К., 1996.

6.            Коць Т. Національно-мовне виховання в родині і школі // Українознавство. – 2007. – № 4.

7.            Педагогический энциклопедический словарь. – М., 2003. – С. 185-186.

8.            Педагогічний словник. – К., 2001. – С. 356.

9.            Попок А. Розвиток політичної свідомості українців в історичному контексті тоталітарної спадщини // Людина і політика. – 2002. – № 1. – С. 115-120.

10.        Ситник П.К., Дербак А.П. Проблеми формування національної самосвідомості в Україні. – К., 2004.